Юрко Коретнюк: Рондо (Тоді я сказав їй)

Тієї осені трапилося необоротне та нехарактерне для нашого міста – одночасно пофарбували всі лави, тому нам не було, де сісти. І лише замети з листя намагалися якось розвіяти по-совковому синю ґаму. Все наше щастя полягало у абстракціях та відокремленні від навколишнього середовища. Ми одягали великі чорні окуляри та великі навушники, коли виходили на вулиці, намотували на шиї шалики, щоб не бути здутими вітром. Свого часу, кожен з нас загубився у вирі міста Києва та був змушений втекти сюди, щоб продовжувати творити тільки для себе. Не зважаючи на вимоги комерції.. Тоді ми вчинили геройський вчинок – дивилися «Віднесені вітром» з початку до кінця, та милувалися рибками в акваріумі. Боліла голова, а ми не зважали – головне, щоб залишилася м юзика та М юз. Ми сідали в кабріолети та подорожували, аби тільки не…